Пам-яті волонтера, солдата Костянтина Юзвюка (позивний «Стамбул»)

Vydáno: 8.10.2025, 08:02

У мирному житті був громадським активістом та волонтером руху за права тварин, з початком війни долучився до війська

Костянтин завжди був готовий допомогти іншим. Він проявив себе як справжній патріот України.

Він народився 20 жовтня 2000 року в Рівному. Навчався в міських ліцеях №7 і 23. З дитинства був допитливим, дуже любив тварин. Хлопець займався рукопашним бойовим мистецтвом «Спас», футболом та баскетболом. Любив кататися на роликах. Пізніше був ініціатором ідеї «Біг за донат», заохочував бігати друзів та побратимів.

«У дитинстві Костя завжди щось розкручував, розламував, аби подивитися, як і з чого зроблено. У школі брав участь в екологічному гуртку. Уже під час АТО/ООС з його ініціативи юні екологи виступали в госпіталі перед пораненими солдатами», – згадує мама воїна, пані Ольга. За її словами, син зі своїм другом збирав кошти на армію під час футбольних матчів.

Батьки Костянтина були волонтерами, і сам він майже весь вільний час присвячував допомозі іншим. У 13-річному віці став учасником Революції Гідності. Він щовечора малював плакати, вранці йшов у школу, потім йшов на віче на майдан у Рівному. Намети були прикрашені його малюнками й плакатами. Через таку активність батьки вирішили організувати сину «домашній арешт», але він переконав їх змінити думку, та навіть долучитися до акцій. «Зараз твориться історія, про яку діти потім читатимуть в книжках», – говорив Костя.

Із 2016 року юнак навчався в коледжі у Польщі, вивчав комп'ютерні технології, але за чотири роки повернувся в Україну. Йому обіцяли профінансувати навчання у польському виші з умовою, але Костянтин відмовився, бо хотів допомагати своїй країні, яка боролася з ворогом.

У Рівному працював у таборах організації «БУР» («Будуємо Україну разом»), допомагав відбудовувати громадські приміщення у малих містах і селах України. Був зоозахисником і волонтером: підтримував притулки для тварин, долучився до руху порятунку тварин і довкілля UAnimals, БФ «Кожна тварина». У 2021 році в Рівному організував «Марш за права тварин». «Коли Костя бачив якусь проблему, він просто мусив її виправити», – розповідає сестра Анастасія.

Під час навчання за кордоном Костянтин працював у місії Червоного Хреста, став веганом, не вживав м’яса, риби, молочного та яєць. Уже під час Великої війни разом з однодумцями розробляв веганські сухпайки, які згодом були затверджені Міноборони.

24 лютого 2022 року Костянтин пішов до військкомату, але його відправили додому. Армійського досвіду він не мав. Хлопець вирішив волонтерити: разом з товаришем відвозив захисникам допомогу в зону бойових дій, рятував тварин з прифронтових територій, доправляв їх у Київ і передавав зоозахисникам.

Вже під час повномасштабної війни пройшов курси тактичної медицини у ГО «Білі берети». У грудні 2022 року, сказавши вдома, що їде в тижневу подорож, пройшов курси керування БПЛА в Українській добровольчій армії, до лав якої пізніше долучився й воював на Запорізькому напрямку. У 2023 році Костянтин підписав контракт із ЗСУ, служив у 117-й окремій механізованій бригаді оператором дронів, був командиром відділення. Взяв позивний «Стамбул» через візантійську назву міста – Константинополь, співзвучну з його іменем.

Сестра Анастасія згадує: «Він був дуже впертий. Як бачив мету, переконати його діяти інакше було нереально. Навіть якщо він «наступив на граблі», то казав, що так було задумано. Так він і йшов у військо, написав лист. Сказав нам, якщо він загине, не виніть себе. Це був його свідомий вибір».

16 липня 2024 року під час бойового завдання в Запорізькій області «Стамбул» разом із побратимами потрапили під обстріл касетними бомбами. Костя отримав важкі поранення, лікарі два дні боролися за його життя, але 18 липня серце бійця зупинилось… Йому було 23 роки.

Ще за життя Костянтин просив у разі загибелі кремувати його тіло. Попрощалися з воїном на майдані Незалежності у Рівному. У Костянтина залишилися батьки, сестра, рідні, побратими та багато друзів.

У квітні 2025 року захисник був удостоєний ордена «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

У пам’ять про сина за кошти, зібрані на прощанні, пані Ольга придбала рефрижератор для транспортування полеглих бійців і передала рівненським волонтерам гуманітарної місії «На щиті». На дверцятах викарбувано: «Пам’ятаймо, завдяки й заради кого». Решта коштів була розподілена на допомогу підрозділам, яким донатив Костянтин. Родина відмовилась від петицій про надання звань та нагород, адже за життя він не прагнув почестей.