«Тату, хто як не ми, захистить Україну? З Тебе буде чудовий солдат, а я пишатимусь Тобою», – така розмова відбулася між сином і батьком Мукасєєвими, коли голова родини отримав повістку до війська. І ось військовослужбовець Микола Мукасєєв отримав коротку відпустку для прощання з загиблим сином Олександром.
«Присутність зранку біля подвір’я автівки Саші, то була якась добра ознака спокою для нас та наших сусідів. Син працював уночі, – розповідає мама Героя Оксана. – А того дня, 1 вересня, машини не було, і навіть повітря носило тривогу, стурбовані сусіди цікавились, де Саша… А Саня вже помирав від поранень…».
Сержант Олександр Мукасєєв загинув неподалік рідного села під час бойового завдання у перший день осені 2024 року.
Він народився 3 лютого 1998 року. Під час навчання в школі Саша займався спортом, брав участь у місцевому духовому оркестрі.
«Сашко був дуже активний і позитивний. Він умів організувати навколо себе друзів. Він завжди умів підтримати і налаштований був лише на позитив. Цим він заряджав оточуючих, - згадує однокласник Богдан. – Два дні тому він заїздив до мене. Просто так, як знак поваги. Трішки пригадали, пожартували, поговорили про сьогодення. Наче попрощатись заїхав…».
Класний керівник Олександра Анатолій Пекуровський проводжає в останній шлях вже не першого свого вихованця.
«Відповідальним Саша був учнем, потім учасником духового оркестру. Років сім нас поєднувала музика. Потім доросле життя. Але Саша не забував про наш колектив. По можливості приєднувався. Завжди був веселий і неймовірно харизматичний», - згадує чоловік.
Після закінчення школи хлопець вступив до Краснопільського ПТУ №43 і отримав спеціальність маляра-штукатура. Першим місцем роботи для молодого фахівця стало підприємство «Бансал» в селищі Краснопілля на Сумщині.
Згодом Олександр поїхав до Польщі. Там хлопець знайшов роботу до душі. Офіційно працевлаштувався, мав відзнаки та подяки від керівництва. Однак ностальгія за Батьківщиною та бажання виконати свій громадянський обов’язок повернули молодого українця додому. 27 вересня 2021 року він поповнив лави Держприкордонслужби.
Після повномасштабного вторгнення продовжив службу на посаді інспектора прикордонної служби першої категорії 5-го прикордонного загону ДПСУ.
«Дякуємо, що хоч деякий час була можливість працювати і спілкуватись з такою неймовірною людиною, як Олександр Мукасєєв», - пролунало у прощальному виступі представника Держприкордонслужби.
«Саня був моїм старшим товаришем. З дитинства ми були нерозлучні. Він був веселої вдачі, вірним товаришем. Такі, напевне, зустрічаються один раз у житті і саме у ті юні роки. Яких тільки пригод не знаходили у дитинстві. Грали ми і у війну…», - розповів друг дитинства Костянтин.
«Для нас Саша був світлом у віконечку. Окрім, як лагідно: «мама» він мене в житті ніяк жодного разу не назвав. «Мати», «мамка» він вважав не дуже ввічливим зверненням», - каже мама воїна Оксана.
Він завжди з посмішкою говорив про смерть. «Мама, не хвилюйся, боляче мені не буде. Я не хочу, щоб було боляче Вам і щоб Ви плакали», – говорив син при розмові про ризики на службі.
Не дивлячись на те, що він був уже дорослий і мужній, не соромився проявляти ніжність до батьків, до дідуся з бабусею. Саша нікому ніколи не відмовляв у транспортних послугах. Робив це безкоштовно. Говорив: «Які я з них кошти братиму? У них же діти». Зараз наша донька перебуває у Польщі при надії. Там і оплакує єдиного брата. «Мама, у нас буде маленький Сашка. Я впевнена, що він стане теж таким, як наш Саня». Тож лише це підтримує у душі вогник життя….», - розповідає мама.
Разом із коханою Дариною Олександр будував плани, мріяв і радів життю.
«Саша був дуже уважний, лагідний. Він називав мене «Лапочка». Намагався оберігати мене від жорстокого навколишнього світу. А мені у його обіймах не було страшно нічого. У мене 7 вересня день народження. Саша щось там планував, дуже хотілось Йому замовити красивого торта для мене. Я ще не розумію, як далі жити? Як жити без такої рідної, коханої людини?», - каже дівчина.
Вічна пам’ять і шана Воїну!
Фото з сайту krasnews.com.ua
