Квартира, в якій проживала Ілона, була однією із тих, що найбільше постраждали від вибуху російської ракети у ніч на 12 липня 2025 року. Жінка отримала чисельні поранення і 12 діб перебувала у комі. 25 липня вона померла, так і не прийшовши до тями.
Василь Васильович із сусіднього з Ілоною будинку розповів, що пам’ятає дівчину ще маленькою. Вона завжди була допитливою і співчутливою.
– Ще малою дівчинкою Ілонка дуже любила собак. Вона підгодовувала дворових тварин, намагалася прилаштувати їх. І вже дорослою завжди тримала в будинку собаку. Світлої душі людина була. Дуже шкода втрачати найкращих, – каже чоловік.
Інший сусід жінки, ветеран російсько-української війни Олександр Ставчанський пригадав, як старша від нього на кілька років Ілона впіймала його, коли він у дитинстві із іншими хлопцями з під’їзду робили шкоду сусідам.
– У нас тоді була така розвага: дзвонили у двері сусідам і тікали. Подзвонили і до неї та сховалися за під’їздом. А Ілона нас знайшла, впіймала саме мене та накрутила мені вухо. Пам’ятаю, я тоді ображений спитав її, чому саме за мною вона погналася, а не за кимось із моїх друзів. А вона відповіла, що побачила, що з мене будуть люди, тому хотіла відбити мені бажання і далі бешкетувати, – розповів Олександр.
Батько Ілони Віталій Ігорович пригадав, що із самого дитинства вона була дуже патріотичною, прямолінійною і відважною. Завжди відстоювала правду і за цю правду пішла воювати.
– Хотів би побажати всім українцям, які люблять нашу державу, бути такими ж достойними, як моя донька. Вона пішла добровольцем захищати рідний край, самостійно, не маючи військового досвіду. Я впевнений, що ми відстоїмо свою волю, якщо будуть боротися такі люди, як моя донька, – сказав він на похороні доньки.
З 2015 року Ілона у складі одного із добровольчих батальйонів воювала в Маріуполі, Станиці Луганській, Слов’янську та інших населених пунктах Луганщини і Донеччини. До служби жінка була дизайнеркою інтер’єрів, а коли доєдналася до війська, то стала гранатометницею.
Волонтерка Марія Філіпчук розповідає, що познайомилася із Ілоною ще у 2015 році. Тоді їхній волонтерський штаб допомагав добровольцям, серед яких була і Капельницька.
– Ще з того часу я знала Ілону як хорошу, чуйну людину, патріотку. Вона була дуже доброю, привітною, щирою - і в той же час дуже вимогливою. Коли служила у добровольчому батальйоні, ми співпрацювали з ними, постачали волонтерську допомогу. І вона завжди наполягала на тому, що потрібне саме те, чого вимагають бійці, – пригадує Марія.
Після звільнення з війська Ілона почала активно займатися волонтерством, допомагала військовим із амуніцією, технікою, продуктами. Також підтримувала поранених у шпиталі. Після початку повномасштабного вторгнення вона продовжила активно допомагати українському війську. Часто витрачала власні заощадження, які збирала для купівлі будинку.
– Коли почалася повномасштабна війна, я одразу пішов служити. Тоді мені дзвонила Ілона і пропонувала всіляко допомогти. Жартома казала: «Називай усе, що потрібно. Крім танків і літаків, зможу все дістати». Тоді вона реально намагалася допомогти усім людям, які до неї зверталися по допомогу. Можливо, вона десь була жорстка, але вона була справедлива, – поділився спогадами Олександр.
У Чернівцях попрощалися із четвертою жертвою російської ракетної атаки на місто у ніч на 12 липня Ілоною Капельницькою / Фото: Віталій Олійник, Укрінформ
Він був одним із перших, хто знайшов потерпілу Ілону Капельницьку після ракетної атаки росіян. Вони із сусідами ходили по квартирах і допомагали рятувальникам із евакуацією. Двері квартири Ілони були зачинені, тому її не одразу знайшли. А коли вибили двері та зайшли всередину, то побачили постраждалу із важкими травмами, але ще у свідомості. Вже у лікарні жінка впала у кому. Лікарі боролися за її життя, та врятувати Ілону Капельницьку не змогли.
Жертву російської атаки поховали 29 липня 2025 року на Алеї Слави у Чернівцях.
Слава і честь військовій і волонтерці!
Фото: Суспільне та із соцмереж
